Прокляття Тутанхомона в першу чергу пов’язують з археологом Карнарвоном шагнувших 13 лютого 1923 року в похоронну камеру гробниці Тутанхамона. Провівши всього кілька днів в Луксорі, лорд раптом відправився в Каїр. Стрімкість від’їзду була схожа на паніку: мецената експедиції помітно обтяжувало близьке сусідство з гробницею. Кинувши все, він поїхав, не дочекавшись навіть складання переліку знайдених там скарбів. На самому початку квітня в Луксор прийшли з Каїра погані вісті: Карнарвон прикутий до ліжка тяжкою загадковою хворобою. Всі спроби лікарів хоч як-небудь полегшити його стан ні до чого не призводять. Таким застали хворого його родичі і Картер. За лічені хвилини до смерті у Карнарвона почався маячня; він раз у раз згадував ім’я Тутанхамона — здавалося, вмираючий веде зрозумілий лише йому і його співбесіднику розмова. Нитка його, природно, вислизала, що сиділи поруч жінки так і не змогли пригадати потім, про що, власне, йдеться. Але в останні миті життя до лорда повернулася свідомість, і, звертаючись до дружини, він сказав: «Ну от, нарешті завершилося. Я почув поклик, він тягне мене». Це була його остання фраза. Через кілька місяців один за одним померли двоє учасників розкриття могили Тутанхамона. Сталося це раптово, як грім серед ясного неба, і відразу дало багату поживу численних домислів. Потім почалася паніка. Тиждень йшла за тижнем, а зі сторінок преси, не втомленою ще поминати лорда Карнарвона, не сходили імена ще двох жертв прокляття фараона — Артура К. Мейса і Джорджа Джей-Голда. Археолога Мейса Картер попросив допомогти йому відкрити гробницю. І саме Мейс зрушив останній камінь, що закривав вхід у головну камеру. Незабаром після смерті лорда Карнарвона він став скаржитися на надзвичайну втому. Все частіше наступали важкі напади слабкості, апатії і нудьги. А після — втрата свідомості, яке до нього так і не повернулося. Помер він в «Континенталі» — те ж каїрському готелі, де провів свої останні дні лорд Карнарвон. І знову медики виявилися безсилі поставити діагноз смертельної хвороби.
Американець Джордж Джей-Голд був старим приятелем лорда Карнарвона, мультимільйонером і великим любителем археології, він уважно стежив за всіма перипетіями експедиції, що увінчалася відкриттям гробниці Тутанхамона. Отримавши звістку про смерть друга, Джей-Голд негайно відправився в Луксор. Взявши в провідники самого Картера, він досліджував Долину Царів, до найдрібнішої щербинки вивчив останній притулок Тутанхамона. Всі виявлені там знахідки одна за одною побували в його руках. Все це нежданий гість примудрився зробити в один день, а до ночі, вже в готелі, його звалив раптовий озноб; на наступний день Джей-Голд все частіше став втрачати свідомість і до вечора помер. І знову медики безсило розводили руками — ніхто не міг висловити хоч якесь припущення про причини швидкоплинної хвороби американця, але лікарі, однак, склали категоричне висновок: смерть від бубонної чуми. Смерть слідувала за смертю. Англійський промисловець Джоел Вулф ніколи не відчував потягу до археології, але таємниця смерті лорда Карнарвона нестримно спричинила його — людини не без авантюрних схильностей — в Долину Царів. Завдавши там візит Картеру, він буквально вирвав у нього дозвіл оглянути склеп. Пробув він там довго, мабуть, для пересічного любителя гострих відчуттів занадто довго. Повернувся додому… і раптово помер, не встигнувши ні з ким поділитися своїми враженнями про поїздку. Симптоми були вже знайомі: жар, напади ознобу, безпам’ятство… і повна невідомість. Рентгенолог Арчибальд Джуглас Рід. Йому довірили розрізати бинти, стягивавшие мумію Тутанхамона, він же, зрозуміло, робив і рентгеноскопію. Вся виконана їм робота отримала найкращі оцінки фахівців, але невідомий страж останків юного фараона дотримувався явно іншої точки зору. Ледь ступивши на рідну землю, Дуглас Рід не зумів придушити напад накатившейся блювоти. Миттєва слабкість, запаморочення… смерть. У лічені роки померло двадцять дві людини: деякі з них побували в склепі Тутанхамона, іншим довелося досліджувати його мумію.

Проклятие Тутанхомона

Прокляття Тутанхомона