Екстремальні забіги на витривалість, зокрема ультрамарафони, мабуть, викликають більш швидке старіння червоних кров’яних тілець, ніж забіги на короткі дистанції. Нове дослідження показує, що доведення організму до краю великі відстані призводить до значного клітинного ушкодження. Хоча фізичні вправи життєво важливі здоров’ю, це дослідження передбачає, що є поріг, у якому інтенсивність може стати шкідливою біологічно.
Як Ультрамарафони Навантажують Червоні Кров’яні Тільця
Дослідники з Університету Колорадо Аншуц проаналізували зразки крові ультрамарафонців (170 км) та трейл-рейсерів на короткі дистанції (40 км). Обидві групи зазнали збільшення пошкоджень, спричинених реактивними формами кисню (молекулами, які природно накопичуються з віком клітин). Однак у групі ультрамарафонців пошкодження були істотно більшими.
За словами Анджело Д’Алессандро, одного з провідних дослідників: «Кров після ультрамарафону виглядає як кров людини, яку щойно збила машина». Це означає, що червоні кров’яні тільця накопичують пошкодження швидше та старіють швидше. Дослідження також показало, що клітини у бігунів на довгі дистанції зміщуються до сферичної форми, що робить їх менш ефективними для доставки кисню і більш схильними до відфільтровування селезінкою.
Чому це важливо
Червоні кров’яні тільця транспортують кисень по всьому організму. Прискорене старіння цих клітин означає, що організм повинен працювати більш старанно, щоб підтримувати рівень кисню, що потенційно може призвести до тимчасового придушення імунітету, анемії та інших проблем зі здоров’ям. Дослідження не показує довгострокову шкоду, але порушує питання про кумулятивний ефект повторних ультрамарафонів.
Наука, що стоїть за навантаженням
Підвищене навантаження на червоні кров’яні тільця, ймовірно, пов’язане із поєднанням запалення та примусовою циркуляцією під час екстремальних навантажень. Організм реагує на інтенсивні вправи, збільшуючи потребу в кисні, що призводить до підвищення рівня реактивних форм кисню та пошкодження клітин.
Хоча 10-відсоткове зниження кількості червоних кров’яних тілець, яке спостерігається у ультрамарафонців, навряд чи призведе до негайної анемії, це підкреслює значну фізіологічну шкоду від цих забігів. Дослідники зараз вивчають, як довго зберігаються ці ефекти і чи впливають вони на продуктивність.
Результати дозволяють припустити, що організм може сигналізувати необхідність підвищення стійкості до бігу на витривалість, але поки незрозуміло, чи це пошкодження зрештою корисним чи шкідливим.
Потрібні подальші дослідження, щоб визначити, чи повторні ультрамарафони призводять до довгострокових наслідків для здоров’я. На даний момент бігуни повинні знати, що ці заходи чинять екстремальний тиск на організм, особливо на клітинному рівні.
