Рано вранці 2 липня 1898 року лайнер «Ла Бургонь» вийшов з Нью-Йорка в новий рейс в Гавр з більш ніж 597 пасажирами і 128 членами екіпажу на борту. Командував пароплавом капітан Делонкль — досвідчений і вельми шановний учасник військових кампаній. «Ла Бургонь» йшла в Європу, змістившись від основного курсу настільки, що була змушена пройти повз сумно відомого «кладовища кораблів» — острова Сейбл.
4 липня, близько 5 годин ранку, недалеко від острова Сейбл судно накрив густий туман,яким майже завжди оповитий підступний Сейбл, настільки щільний, що дозорці, як не напружували зір, бачили не далі 30 метрів. Безперервно сповіщаючи про свою присутність сиреною, з включеними ходовими вогнями пароплав повним ходом йшов вперед, не підозрюючи, що на зустріч рухається британський сталевий барк «Кромантишир», що прямував у Філадельфію.
Правий борт «Ла Бургонь» отримав серйозні пошкодження від форштевня і підготовленого до віддачі правого станового якоря «Кромартишира». Також була пошкоджена силова установка пароплава. Капітан Делонкль наказав усім офіцерам з’явитися на місток і віддав команду рятувати на шлюпках у першу чергу жінок і дітей.
Матроси почали знімати зі рятувальних вельботов брезенти, і пасажири кинулися займати місця в шлюпках. На лайнері було всього десять гребних вельбоьов, з яких три були розбиті в момент удару. Сім останніх, звичайно, не могли вмістити всіх пасажирів і команду лайнера.
Шлюпки з правого борту лайнера виявилися розбиті. Капітан «Ла Бургонь» прийняв рішення викинути судно на піщану мілину острова Сейбл в 60 милях, але затоплення йшло швидко і менш ніж через годину після зіткнення лайнер затонув.
З моменту зіткнення пройшло всього 5-7 хвилин, а на палубі пароплава вже творилося щось неймовірне. Серед пасажирів перебувала частина команди одного австрійського пароплава, який зазнав аварії біля берегів Америки й тепер поверталися в Європу. Переживши одне аварії і просто дивом врятувавшись, ці люди знову постали перед фактом неминучої загибелі. Прокинувся в них звірячий інстинкт позбавив їх людської подоби.
В той момент, коли одні допомагали жінкам сісти в шлюпки, підтримували старі та дбайливо передавали немовлят, австрійські моряки револьверами і ножами прокладали собі дорогу до шлюпок. Їх приклад наслідували італійські емігранти, які становили більшу частину мешканців третього класу. На палубі заблищали леза ножів. Другий штурман керував спуском однією з шлюпок лівого борту.
Він зміг посадити в неї жінок і дітей. Шлюпка була ще біля борту, коли з палуби по тросах стали спускатися італійці. Незважаючи на благання і зойки матерів і плач дітей, чоловіки-емігранти, намагаючись врятувати своє життя, потопили шлюпку: крихке суденце не витримало ваги людей і наповнилося водою — матері з дітьми опинилися у воді. Те ж саме відбулося і з другої шлюпкою.
Австрійці пробивалися крізь знавіснілу юрбу до великого катера, який був закріплений на кильблоках по лівому борту на носовій палубі. Не знаючи, як його треба спустити, вони зіштовхнули його у воду і почали стрибати за борт. З приміщень третього класу на шлюпкову палубу натовпом лізли охоплені страхом напіводягнені емігранти. Спроби офіцерів лайнера стримати їх натиск не мали успіху. Офіцерів вже ніхто не визнавав, всюди панували анархія і безлад.
У носовій частині пароплава, де матроси роздавали з великого ящика рятувальні нагрудники, йшли безперервні бійки, люди виривали один у одного ці, що стали тепер на вагу золота, предмети і в поспіху одягали їх на себе. До самої останньої хвилини на лайнері йшла запекла боротьба за життя. Ті, кому не знайшлося місця в шлюпках, стовпилися на палубі під ходовим містком навколо капітана.
Делонкль підбадьорював цих нещасних порадами, як треба стрибати за борт, якщо судно почне перекидатися. Серед цього безладу й жаху він був безсилий що-небудь змінити. Ця людина, повернення якого на березі чекали дружина і п’ятеро дітей, не маючи в душі жодної надії на порятунок, зберігав мужність і самовладання. Поряд з капітаном стояв пасажир, дружину якого задавили в смітнику біля шлюпки, і тримав на руках двох голих кричущих немовлят. На синеющих від холоду дітей хтось накинув ковдру, знятий зі своїх плечей.
Коли лайнер затонув, у воді виявилося багато людей, які намагалися врятуватися вплав. Але якщо вони підпливали до шлюпок або плотам, що сиділи в них люди били їх веслами по голові, різали намагалися схопитися за борти пальці. По поверненню в Європу врятувалися австрійці були віддані суду і страчені.
З пасажирів врятувалося лише 10 відсотків, у той час, як з екіпажу — близько 80. З двохсот жінок, п’ятдесяти немовлят і тридцяти дітей постарше вижити вдалося лише одній жінці. Всього ж врятувалися п’ятдесят дев’ять пасажирів і сто п’ять членів екіпажу. Всього 164 людини, підібрані «Кромартиширом».
Ці цифри теж говорили не на користь команди «Ла Бургонь», і тільки жертовність капітана Делонкля змогла якось згладити цю непривабливу картину (капітан разом з частиною офіцерів залишилися на кораблі і загинули разом з ним, а ось про врятованих членів екіпажу пасажири розповідали таке, що в порту довелося викликати поліцію, щоб їх відразу не розтерзав натовп). Загибель «Ла Бургони» увійшла в історію як «кривава корабельна аварія».
Загибель лайнера «Ла Бургонь»
