Стариця — невеликий, але дивовижний у своїй застиглої старовини, містечко в Тверській області на захід від Твері, розташувався на крутих берегах Волги.

Оточує її середньоросійська природа з характерними для Валдайській височині пагорбами, з яких відкривається прекрасний вид на ліси, річки, луки. Міські будівлі — церкви, монастирські будівлі, будинки городян чудово вписуються в навколишню природу.

Стариця в XVI столітті була улюбленою резиденцією Івана Грозного і його «штабом» під час Лівонської війни і, за свідченням дослідників, в ті часи представляла в очах іноземця фантастичну казкову картину з її білокамінними стінами, сторожовими вежами під шатровими дахами, створеними ніби самою природою.

Згідно з переказами переказами, в 1110 році з Києво-Печорської лаври сюди прийшли два інока Трифон і Никандр, які на безлюдному місці, серед вікових дерев побудували невелику каплицю, яка дала початок майбутнього монастиря.

Він став укриттям для втекли від князівських міжусобиць і безчинств, або від ворогів. І в кінці XII століття тут почали будувати дерев’яний Успенський собор, який після навали татар припинив своє існування.

За літописом підстава Стариці згадано кінцем XIII століття. Тоді вона являла собою місто-фортеця, яка захищала водні і сухопутні дороги, що ведуть до центру Тверського князівства — Великий Твері. Про це свідчать збережені вали знаменитого старицького городища — центру старого міста. Тут, на пустельному тепер місці, в 1297 році «зрубаний» був місто на річці, що впадає в Волгу.

Проте в ті часи місто іменували Новим містечком, то Містечком на Стариці, то Високим містечком, а свою нинішню назву він отримав лише в кінці XV століття. Заснував місто Тверський князь Михайло Ярославович, оцінивши важливість його для захисту південно-західних кордонів Тверського князівства, подібно до того як з південно-сходу сторожами встали пізніше міста Пагорб, Клин і Городня. Більш підходяще місце для фортеці важко собі уявити.

Вузький довгий мис буквально здибився над навколишнім простором. Оперезаний повно – водної колись річкою Верхній Старіцей і Волгою, а з півдня і заходу — потужними земляними валами, дитинець на вершині 24-метрового пагорба представляв собою сильне і надійне укріплення.

Тим, хто мав намір його штурмувати, треба було спочатку подолати заповнений водою, з залізними пастками і втиканий гострими кілками рів, потім піднятися на викладені каменем укоси пагорба і тільки тоді йти на приступ під градом ядер і каменів. За легендою, племінник Олександра Невського князь Михайло Ярославич наказав побудувати нове місто і назвати його — Стариця.

Але все ж назва походить від однойменної річки, яка впадає в Волгу. У центрі Старицької фортеці в XIV—XVI століттях стояв кремль, обнесений чотириметрової стіною з товстих колод з 13 вежами. На його території розмістилися собор і дві церкви, княжий палац, будинки бояр, будинок воєводи, острог, государеві житниці, будинки стрільців.

Після смерті об’єднувача руських земель Івана III Стариця стала долею його сина Андрія, який отримав прозвання — Старицький. При ньому почалося активне будівництво княжого палацу і монастиря, а після воцаріння молодого Івана IV (Грозного), будівництво продовжив Володимир Старицький. Саме в ті часи Стариця придбала свій казковий вигляд.

Стариця