Сльозами горю не допоможеш. Але тоді навіщо ми плачемо не тільки тоді, коли нам в око потрапила смітинка, але і коли відчуваємо фізичну або душевний біль? Медики, які жили близько трьох тисяч років тому, вважали, що сльози — це виділення мозку, подібні поту, який виступає на тілі не тільки при спеці або посиленій фізичній роботі, але і при душевному хвилюванні. Триста років тому ця концепція давніх обросла фізіологічними й анатомічними «подробицями» — в одному з медичних праць того часу можна було прочитати, що душевні сумі стискають мозок, в результаті чого волога з неї вичавлюється і через нерви виливається в очі. Але перш ніж сміятися над цими наївними гіпотезами древніх, згадаймо: багато ми зараз знаємо про механізм плачу і взагалі про те, навіщо потрібні слізні залози і чому вони спрацьовують при будь-яких несприятливих впливах на організм? Дещо про роль слізних залоз стало відомо лише порівняно недавно: при плачі в організмі починають працювати якісь системи, що забезпечують прискорене загоєння будь-яких ран. Так, у щурів і морських свинок, яким постійно дратували очі, викликаючи штучне сльозотеча, шкірні рани гоїлися помітно швидше, ніж у тварин, які пролили жодної сльозинки на протязі досвіду. Якщо ж у тварин зовсім видаляли слізні залози, то вони взагалі почувалися погано, та й виглядали неважливо: рани в них особливо довго не гоїлися, та й сама по собі шкіра стала в’ялою і зморшкуватою. Наша шкіра — це щось на зразок панцира, яка захищає організм від будь-яких несприятливих впливів зовнішнього середовища; спостерігається в старості ослаблення захисних функцій організму проявляється, зокрема, в дегенерації шкірних покривів — вони стають в’ялими, зморшкуватими, як і при ослабленні функції слізних залоз. Так може бути, сльози і є той самий «еліксир молодості», про який марно мріяли стародавні алхіміки?

Сльозами горю не допоможеш