Як свідчить легенда озера Іссик-Куль, багато-багато років, століть тому, в такі давні часи, що вже й самі старі і мудрі забули, під величезною скелею, підноситься в ясне небо, розкинувся чудовий місто. А над містом тим, на крутій вершині гори, стояла неприступна фортеця могутнього хана. Хан був незчисленно багатий, але славився більше за свою надзвичайну жорстокість: ні дня не проходило, щоб кого-небудь з підданих не кинули в похмурі підземелля. Старий хан був сластолюбство, і коли до нього долинув шепіт сплетничающих слуг про невимовною красою дочки одного кочівника, він вирішив оволодіти дівчиною, що жила біля підніжжя гір, на березі річки. Багато домагалися розташування красуні, але на всі пропозиції про заміжжя від самих знатних і сміливих наречених, вона лише відповідала, що любить іншого, хоча і не знала, кого. Одного разу, ледь світло сонячних променів торкнувся гострих пік гір, з’явився її суджений на білому коні і злетів з нею в світанкове небо. Домчавшись до сніжної вершини, він міцно стиснув її в обіймах, поцілував і надів їй обручку на палець, примовляючи: — Я повернуся за тобою! Не знімай кільце, і всі нещастя обійдуть тебе стороною! Довго красуня чекала повернення нареченого, але він все не приходив. А коли ж завітали свати хана з багатими подарунками, вона їх звично спровадила зі словами: — Я закохана і нічиєї дружиною, крім мого улюбленого, не стану! Зажурена, побрела красуня в гори кликати свого коханого, та марно: їй лише відлуння відгукувалося. Та й інше нещастя сталося: виявилося, що з її руки перстень пропав. І ось плачу вона брела додому, коли її оточили вершники, схопили і умчали в неприступну фортеця злісного хана. Її неземна краса і молодість розтопили серце черствого хана, і він обсипав її подарунками. Але, що дуже цікаво, вона була все так само недоступна. — Я закохана і нічиєї дружиною, крім свого коханого, не стану! Прокидалися злість і жорстокість в старому хане, і він вирішив добитися силою того, чого не домігся подарунками. Він знову прийшов до неї, обіцяючи за любов навіть свободу. — Я закохана і нічиєї дружиною, крім свого коханого, не стану! – була її відповідь. Тоді, як голодний вовк, кинувся він до неї.
Красуня ж підбігла до прочиненому вікна. — Ні! Твоєї я не буду! І, проклянув старого хана, кинулася вниз. Затремтіли неприступні стіни, завалилися склепіння фортеці, і ринула вода не то з небес, не то з самої гори. Ось вже затоплені були руїни ханської фортеці, а вода все прибувала, поки не затопила всю долину під горою. І там, де раніше страшила погляд ханська фортеця, між голих і темних скель, заискрило блакитне небо, чисте, як крапля роси, і гаряче, як дівоче серце, горде озеро, яке люди так і прозвали: Іссик-Куль – гаряче озеро. І в тихі літні вечори, коли останні промені сонця пестять кришталеву водну гладь, вириваються з полону руїни фортеці, і чується голос дівчини, кличе свого коханого.
Легенда озера Іссик-Куль
