Париж славиться своїми чудовими палацами і білими соборами. І мало хто здогадується, що всього в десятці метрів під ногами — зовсім інший Париж: сире, темний, зловісний царство смерті. Вважається, що перша назва Парижа — Лютеція — походить від латинського «lucotis», тобто»білизна».

Можливо, це слово прийшло на розум римським легіонерам в той момент, коли вони підійшли до берега тоді ще безіменній річки, якій в майбутньому судилося стати Сеною, і побачили рясно пофарбований гіпсом потік, що струмує серед білих вапняних каменів. Побічним продуктом архітектурного розкоші Парижа стали катакомби, які утворилися в результаті видобутку вапняку, який використовується для будівництва.

Почалося все при Людовіку XI: саме він віддав землі замку Воверт під каменоломні. Спочатку видобуток каменю вели відкритим способом, але до кінця X століття його запаси почали вичерпуватися, і в пошуках будівельного матеріалу людям довелося йти під землю. Із взятого звідти каменя побудовані Лувр, Сен-Шапель – каплиця, що знаходиться в самому центрі міста, на острові Сіте, собор Паризької Богоматері.

Спершу всі розробки мали похилі тунелі, що ведуть на поверхню. За ним вирубаний вапняк витягували на поверхню. Коли верхні шари каменю виснажилися, довелося заглиблюватися: під першим ярусом утворився другий. Тепер камінь доставляли на поверхню з допомогою підйомних механізмів через вертикально розташовані колодязі. Ріс Париж, розросталися і каменоломні.

І незабаром місто виявився вартим немов на голівці дірчастої савойського сиру. Так під Парижем з’явилися катакомби. Катакомби — мережа звивистих підземних тунелів і печер. З часом порожнечі виявилися прямо під містом, який весь час розростався, і це стало причиною кількох трагедій — житлові будинки провалювалися в колодязі. Загальна довжина паризьких тунелів наближається до 300 кілометрів, площа підземель сягає 11 тисяч квадратних метрів.

В підземне кладовище катакомби перетворилися в період з 1785 по 1810 рік. Одна з традицій християнства — поховання померлих біля церкви. А тому багато кладовища розташовувалися практично в центрі міста. Епідемія чуми, Варфоломеєва ніч забезпечили кладовища Парижа величезною кількістю останків, які і так були переповнені — в одній могилі могли лежати останки 1500 осіб.

В результаті кладовища перетворювалися в смердючі пустирі, які були розсадниками хвороб, тому в 1763 році був прийнятий указ про заборону поховань в межах міста. А трохи пізніше — в 1780 році впала стіна, що відділяла кладовище від житлового району Парижа і підвали будинків заповнилися останками і нечистотами. Це стало останньою краплею — було вирішено всі останки з кладовищ перенести в підземні паризькі катакомби.

Саме в цей час під землю були опущені кілька мільйонів скелетів, які привозилися сюди вночі на возах, з кладовища Невинних, розташованого в центрі міста, біля церкви Сен-Есташ. Нічні процесії завжди супроводжував священик молився за душі покійних.

У катакомбах робітники вкладали різні частини кістяків окремо один від одного. Так що сьогодні тут можна побачити, наприклад, стіну, складену з одних гомілкових кісток. З кінця XVIII століття в катакомбах покояться останки майже 6 мільйонів осіб.

У катакомбах зберігаються останки багатьох відомих особистостей: Шарля Перо, Паскаля, Лавуазьє, Франсуа Рабле, Ніколя Фуке та інших.

Катакомби Парижа